Духовне очищення та зростання у кожного відбувається по-своєму. У когось – через молитву, читання Святого Письма, у когось – через відвідування богослужінь та прийняття святих таїнств, а хтось потребує зустрічі з Богом у святих місцях, щоб здобути гармонію, рівновагу і спокій, водночас наблизитися до таємниці світобудови, началом якого є Господь.
Прочанство має цікаву і прадавню історію, яка вчить нас істинної віри, терплячості, мудрості, витримки, розуміння самих себе. Про паломництво і його роль у житті людини; яка особливість прочанства на самоті; хто організовує прощі; про чудотворні ікони та силу паломництва загалом, ми розмовляли з дéканом ДолинськимІвано-Франківської єпархії ПЦУ, настоятелем храму Святителя Миколая чудотворця (м. Долина) митрофорним протоієреєм Романом Винником.
Отче, як би Ви пояснили, у широкому розумінні, що таке паломництво?
– Паломництво походить від слова «палиця» й символізує те, що у давні часи людина брала палицю і йшла у довгу дорогу, щоб приклонитися до чудотворної ікони, помолитися у святому місці.
Для чого загалом відвідувати святі місця і йти на прощу?
– Перш за все, потрібно зрозуміти, для чого людина йде у таку подорож і, що таке святі місця. Є місця, які визначені такими самим Господом Богом, про що йдеться у Старому та Новому Завіті. У Старому Завіті вказано місце об’явлення Бога Мойсеєві і там є такі слова: «Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!». Тому й інші місця святого писання вказують на те, що там, де являвся Господь, – це були місця особливої благодаті.
Паломництво – це не лише переживання спогаду, а й відчуття перебування Христа, який повсякчас біля нас. Місцем для паломництва може бути як загальновідомі святині – Єрусалим, Галілея, так і храм біля нашого дому, бо там можемо виконувати слова апостола Павла: «І живу вже не я, а Христос живе в мені». На будь-яке свято, коли ми приходимо до церкви, переживаємо Різдво Христове, Пасху. Кожен храм – це вмістилище Христа.
Хто може вирушати у паломництво? Чи відвідують прощі діти?
– З життя святих знаємо, що на Святу землю йшли усі – і дорослі, і діти, і немічні – і робили це з великим трепетом. Для дітей це особливо важливо, бо вони зростають у Божій благодаті і, таким чином, відбувається певний вплив й на підсвідомість. Якщо немовлятко присутнє у храмі, то у той день по-особливому себе поводить і почувається, здобуває спокій.
Чому паломництво відбувається саме до певних святих місць? – Відомо, що Ісус Христос являвся людям у визначених місцях для акцентування нашої уваги на тій чи іншій події, аби збагатитися духовно. Людина не має стояти на місці у своєму розвитку та духовному зростанні. Ісус сказав: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». Коли людина починає духовно розвиватися, читає книги релігійного змісту, починає розуміти, що для моральної досконалості потрібно бачити ті дари і намагатися збирати їх для себе, мати відчуття Царства Небесного всередині себе. Людина відкриває його у собі, коли відвідує святі місця. Але разом з тим, життя віруючого християнина має бути таким, щоб пам’ятати свою підвладність Богові, який завжди спостерігає за кожною людиною.
Що лежить в основі паломництва загалом?
– Усі релігії: чи це мусульманство, індуїзм чи буддизм – мають в основі паломництво. Це свідчить про те, що поклоніння Богові у самій суті природи людини і світу. Тяжіння людини до Бога визначене самим Творцем.
Що може відкритися людині під час паломництва?
– У паломництві людина знаходить досвід духовного життя і своє удосконалення.
Паломництво на самоті є вищим, ніж групове
Де в Україні є паломницькі центри ПЦУ?
– Україна багата на святині, проте, на жаль, вони не належать українській церкві і народу. Сьогодні через святині, монастирі і святі місця, на жаль, провадиться політичний вплив, який йде не на користь українській державі.
Серед святинь, що залишилися в ПЦУ – окраса паломницького життя – Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир, де знаходиться і резиденція Блаженійшого Митрополита Епіфанія. Ще однією перлиною Києва є Андріївська церква; Володимирський кафедральний собор, де зберігаються мощі святої Варвари; Видубицький монастир, який має давню та цікаву історію заснування.
У нашому регіоні – це монастир Манявський Скит, де нещодавно Блаженійший Епіфаній мав Всеукраїнську прощу та Спасо-Преображенський Угорницький монастир, освячений стопами Іова Почаївського.
Може православна людина відвідувати святі місця інших конфесій та релігій?
– Звісно може. Наприклад, я відвідував Ченстохов (Польща), щоб помолитися біля Белзької ікони Божої Матері, Ченстоховської чи, як її ще називають, Чорної Мадонни. І що прикметно, цей святий образ пов’язаний і з Україною. Зокрема, князь Володимир отримав благословення на шлюб цією іконою.
Чи є конфесійне чи релігійне сегментування, коли одна святиня доступна для відвідування прочан лише однієї віри?
– Маю досвід паломництва до Афону, де знаходиться обитель Пречистої Діви Марії у Греції. Згідно з афонськими правилами, яких дотримуються монахи, на цей півострів не допускаються жінки. Єдиною жінкою там є Богородиця, яка стоїть на п’єдесталі. Матір Божа вважається ігуменею й опікункою цієї святої гори, тому монахи віддають їй глибоку шану.
Туди впускають чоловіків усіх релігій, конфесій, а монахи спілкуються з атеїстами, сектантами й представниками інших релігійних течій.
Головне – це намір людини та її бажання до самовдосконалення і духовного зростання
Хто займається організацією багатолюдного паломництва?
– При митрополії діє паломницький центр, де можна більше дізнатися про такі масові заходи. Наприклад, ми організовуємо спільні поїздки з нашими парафіянами до Манявського монастиря, Почаєва, Зарваниці. Загалом, все залежить від священника і парафіян, які можуть самостійно ініціювати паломництва до святих місць.
Яка програма і мета паломництва?
– Перше, що має мати на меті прочанство – побувати на Святій Літургії, а окрім того, посповідатися і причаститися святих тайн у намоленому місці.
Є місця, де можна духовно оздоровитися. Наприклад, попити святої води з джерела. Хтось йде до святинь, щоб випросити здоров’я, милості Божої, багатства. Можна в Бога багато що попросити, але треба пам’ятати, що перебуваємо у святому місці і застановлятися над тим, що ми просимо і для чого.
Я не завжди схвалюю таке споживацьке ставлення, адже ми звикли все у Господа просити. Мусимо пам’ятати, що Бог завжди дивиться на нас, тому ми маємо навчитися робити добрі справи, жити за Божими законами і Господь дасть те, чого ми потребуємо: «Шукайте царства небесного, а все решта вам додасться».
Якщо людина не має можливості долучитися до організованої багатолюдної прощі, чи може піти самостійно?
– З історії знаємо, що перші паломники ходили на самоті до святих місць. Коли людина йде одна, їй набагато зручніше, вона може відвідати те, що вона захоче, побути стільки часу, скільки потребуватиме. Таке паломництво є вищим, ніж групове, бо людина за покликанням Божим може щось для себе відкрити, переосмислити своє життя і навіть залишитися у святині.
Коли я був на святій горі Афон, зустрів молодого монаха з Чернівців, який приїхав перший раз із групою, а потім повернувся сам і залишився там служити.
Одиноке паломництво наближене до монашества і свідчить про те, що людина близька до певної святості.
Що варто зробити перш за все, коли вирушаєш у самотнє паломництво?
– Перш за все, варто взяти благословення у священника на прочанство. Ну і, звичайно, варто перед дорогою поцікавитися, що це за місце, яка там є святиня.
Чи обов’язково йти пішо на прощу?
– Вагомою у очах Божих є жертва людини, коли вона простує до святого місця пішки. Звісно, є сьогодні автомобілі, можна з комфортом доїхати до потрібного місця, але коли людина йде пішки, для неї ця святиня стає особливою. Людина має духовно дозріти до того, щоб пуститися в дорогу пішо. Господь приймає будь-яку жертву – чи своїм ходом, чи на авто, головне – це намір людини та її бажання до самовдосконалення і духовного зростання. Найменше паломництво – до свого храму, але ще менше – у душі людини, коли вона йде до Бога через щоденну молитву, святі таїнства. Навіть коли лише поглянула на храм, і вже відчула поклик туди зайти.
З вашого досвіду, у чому сила паломництва?
– Паломництво – це своєрідний подвиг, бо людина бере палицю і йде. Таким чином, паломники освячують той край, бо йдуть з молитвою, з Божим благословенням, з хрестом, тоді навіть повітря насичується молитвою і Божою благодаттю. Великі хресні ходи приносять велику Божу ласку тим, хто простує цією дорогою.
Кожна ікона є цілющою
Зазвичай у паломницьких центрах є чудотворні ікони. У чому сила таких ікон: віра людини в Бога чи цілющість певних речей?
– Святині формувалися не лише через місця, а й завдяки реліквіям, які знаходили у певних місцевостях. Господь зцілював людей в різний спосіб і у Нього є величезний арсенал дії на людину (як захистити, як дарувати їй Божу благодать, зцілення, благословення), але основне – це привести людину до спасіння. Знаємо випадки, коли Господь міг зцілити словом, дією, через певні предмети. Господь дає людині зцілення у різний спосіб.
Ікона – це святиня і коли людина приходить поклонитися їй, вона отримує зцілення як по благодаті ікони, так і по своїй вірі. Кожна ікона є цілющою. Навіть коли священник освячує будь-яку ікону, то просить дати їй силу чудотворення. Коли людина щиро молиться перед образом і з допомогою цього посередництва єднається з Богом, дивлячись на нього, думка переселяється у первообраз. Бог через ікону повертається до нас своєю благодаттю.
Є ікони, які благоухають, відновлюються, мироточать, кровоточать. Господь являє ці чудеса для різного – не лише для оздоровлення, паломництва, а й дає певні знаки. Також Господь хоче, щоб ми, спостерігаючи чудеса, які Він проявляє через ікони, шанували ці образѝ.
Варто наголосити на тому, що у кожному монастирі є ікона, яка шанується монахами. Звісно, що ця ікона не обов’язково має бути великою чудотворною, але вона прославлена і через неї Господь являє свою благодать.
Якщо хтось помітив, що домашня ікона змінилася (колір, обриси, предмети), про що це може свідчити?
– Потрібно дуже обережно ставитися до таких речей. Є цілком обґрунтовані причини зміни: вигоріла від сонця, потемніла від старості, є природні фактори, які могли вплинути на зміни, у цьому не можна вбачати чогось надзвичайного. Щоб не відбувалося з іконою, нехай вона буде на тому місці, де є зараз. Варто молитися до неї, радіти, але важливо не впасти у певну духовну гординю. Коли молимося перед іконою, не варто очікувати якогось знаку або чуда. Все відбудеться з волі Божої.
Трапляється так, що люди через паломництво, ікони та інші святі речі шукають чудес і підтвердження, а це вже стає духовною проблемою. І цього треба дуже остерігатися. В паломництві є багато нюансів і один з них – не приведи Боже, впасти у духовну гординю, що виявляється у нехтуванні значення храму поблизу дому, через те, що відвідував святиню за кордоном.
Жодним чином людина не повинна думати про те, що десь є багато чудес і обов’язково вона має їх побачити. Якщо є така проблема, то потрібно звернутися до духівника, аби позбутися цієї духовної немочі.
За яких ознак ікони вважаються чудотворними? Хто визначає і дає їй такий статус?
– При священному синоді є різні комісії (формуються зі священників, богословів, літургістів, каноністів), які мають кожна свої місії і одна з них може стосуватися дослідження ікон. Є відповідальна комісія за канонізацію святих, також вона канонізує святі образѝ та збирає докази, що підтверджують чудотворність ікони. Для цього документують свідчення лікарів, тих, хто одужав, все має бути чітко зафіксовано.
Чи фіксуються зараз нові чудотворні ікони, інші духовні речі, які зцілюють?
– Безперечно, коли йдеться про православний світ в цілому.
