Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
«Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об'явл. 3:20), - так передає апостол Іоан Богослов об'явлені йому на острові Патмос слова Ісуса Христа. Не дочекавшись нашого повернення до Небесного Отця, Сам Божий Син, «початок створіння Божого» (Об'явл. 3:14), йде до нас, аби запросити до спільної учти в домі Отця. Але Його делікатний стукіт у двері наших осель можна почути лише тоді, коли ми сподіваємося на Небесного Гостя, пильнуємо Його приходу. Коли ж ми занурені в галасливі розваги, коли крізь навушники до нас не долинає жоден сторонній звук, ми навряд чи підійдемо до дверей...
Великий піст запрошує нас поринути у світлий простір великої тиші. Тиші, яка дозволяє звільнитися від невпинної балаканини, від виснажливої гонитви за міражами. Дозволяє відкритися до слухання. Ми опановуватимемо мистецтво чування - чуйного очікування на зустріч, здатну змінити наше життя, - пам'ятаючи наказ: «Уважайте, чувайте й моліться» (Мк. 13:33). Зустріч із Божим Сином відбудеться, коли ми усвідомимо її пріоритетність у наших життєвих пошуках. Бо й чекати на Христа - означає визнати Його за найвищу, найжаданішу реальність, задля якої варто відмовитися від другорядних речей.
«Ось Я стою під дверима та стукаю», - нагадує нам Христос про Свою постійну присутність. Він терпляче чекає, доки ми зважимося зробити крок Йому назустріч. Це здається парадоксом, але саме постові обмеження відкривають нам шлях до справжньої духовної свободи. Бо ж ми здобуваємо свободу, коли зважимося йти вперед свідомо й самостійно, мужньо відгукуючись на заклик: «Ти йди за Мною» (Ін. 21:22). А цей, може, перший по-справжньому самостійний крок часом зробити вкрай важко: треба визнати свої гріхи й скласти за них каяття. Треба навчитися прощати й перепрошувати за власні провини.
Щира сповідь і каяття за вчинені гріхи мають стати для кожного з нас центральною подією Великого посту. Як постова чотиридесятниця символічно зображує сорокарічний шлях Мойсеєвого народу з єгипетського рабства в Обіцяну країну, так сповідь подібна до головного епізоду цього шляху - сходження Мойсея на Синайську гору для одержання Божих заповідей. Адже ж і заповіді, про дотримання яких ми складаємо звіт під час сповіді, - це не стільки заборони й обмеження, скільки перестороги чи, радше, добрі поради Отця, якими Він вказує кожному з нас шлях до країни свободи.
Божий Син стукає в двері нашого серця, бо збирається сісти з нами до спільної вечері. Ця таїнствéнна трапеза, Пресвята Євхаристія, в якій ми причащаємося Тіла і Крови Христової, - дар, що розкриває собою містичний сенс Великого посту. Причастя Святих Таїн здатне осяяти нашу дорогу, зміцнити сили, наснажити до простування вперед. Кров Христова обмиває наше серце й відкриває справжнє єство кожного з нас, нащадків Адама і Єви, - образ і подобу Божу.
Входячи у Великий піст, ми розчиняємо двері перед Сином Божим, щоб прийти до світлого Христового воскресіння переображеними животворчою зустріччю з Ним і свідомими свого покликання, своєї життєвої перспективи. Маймо ж мужність рішуче звільнитися від усього, що заважає нам почути делікатний стукіт Того, Хто стоїть перед нашими дверима і кличе всіх нас вирушити в світлу радість Великого посту - часу чування й молитви. Амінь.
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський
Свято-Дмитрівська церква
м. Харків
4 (17) березня р.Б. 2013. Прощена неділя
