Микола Бандрівський, доктор історичних наук
Багато львів’ян і гостей нашого міста, крокуючи вулицею Князя Романа, яка відходить від площі Галицької, мабуть, не здогадуються, наскільки ця невелика за розміром місцина, була колись важливою для давньоукраїнського населення Львова. Адже, тут, ще з ХІV ст., тобто з княжих часів, стояв один із найдавніших православних храмів Львова - церква Богоявлення Господнього. Точне розташування Богоявленської церкви знаємо за австрійськими картами 1772 і 1807рр. Якщо накласти ці карти на сучасну вуличну сітку Львова, то місцезнаходження церкви Богоявлення припадає на невеликий скверик на місці перетину вул. Кн. Романа і вул. І. Франка, у центрі якого до сьогодні діють збудовані ще наприкінці ХІХ ст ...громадські туалети.
Місце для Богоявленської церкви наші прапрадіди вибрали напрочуд вдало: на розвилці двох потоків - Сороки й Полтви, які зливалися між собою на початку вул. Академічної (початок проспекту Шевченка, неподалік пам’ятника М.Грушевському). Церковні ґрунти Богоявленського храму починалися від місця пізнішої Торгово-промислової палати (сьогоднішня обласна прокуратура на пр. Шевченка).
Найраніша письмова згадка про православну церкву Богоявлення Господнього знаходиться в документі, який датований 1386 роком і в якому згаданий храм виступає як орієнтаційний знак Галицького передмістя. У львівських Гродських актах під 1443 р. збереглося перше повідомлення про богоявленського священика Ходка, який правувався зі священиком Троїцької церкви за богослужбові книги. У 1444 році в безпосередньому сусідстві з церквою було розпочато будівництво католицького монастиря кармелітів взутих. Під 1462 роком згадується богоявленський пресвітер о. Іван Колодій. До 1494 року настоятелем церкви був о. Яцко Зашківський, а в 1515-1518 рр. о. Федір Білинський, за якого вона вже сягала 26 ліктів у довжину (близько 13 метрів). За його наступника о. Антонія Іринковича, який правив парафією в 1539-1570 роках, Богоявленська церква стала крилошанською. У 1517 році львівський магістрат надав богоявленському храму нову земельну ділянку, за яку церква щорічно сплачувала 10 ґрошів. У 1607 році при церкві засновано школу, а згодом і шпиталь. У 90-их роках ХVІ ст. кілька православних родин відступило на користь Богоявленської церкви свої ґрунти, і вже на цій - новій земельній ділянці (сучасний сквер на місці перетину сучасних вул. Кн. Романа і вул. І. Франка), богоявленські братчики побудували нову церкву, місцезнаходження якої засвідчено на вищезгаданих планах 1772 і 1807 рр.
Коли 1599 р. львівське Ставропігійне братство підняло боротьбу "за вольності народу руського", то не лишилося позаду й Богоявленське братство, яке не лише делегувало до Ставропігії своїх представників, але й на своїй парафії почало щорічно збирати на Ставропігію до 500 золотих. У 1622 році український міщанин Лянґіш подарував свій дім, який знаходився поблизу церкви, для богоявленського шпиталю.
12 жовтня 1634 року львівським "замковим" урядом представ сеньйор Богоявленського братства Іриней Іванович з братчиками Григорієм Бляхаровичем і Андрієм Хомичем, які представили привілей, наданий їхньому братству королем Володиславом ІV. Цей привілей надавав Богоявленському братству повну владу не лише над церквою, школою, шпиталем та іншим нерухомим майном, але й над парафіяльним священиком, який повністю був узалежнений від Братства.
Облога Львова українською армією гетьмана Богдана Хмельницького в жовтні 1648 року дуже вже криваво "записалася" в анналах галицького передмістя. Здобуваючи одне за одним передміські укріплення, гетьман Хмельницький кинув найдобірніші частини своїх військ на фортифікації кармелітського монастиря, що безпосередньо межував із цвинтарем Богоявленської церкви. На бастіоні, який знаходився приблизно в середній частині сучасної вул. Кн. Романа (навпроти офісних приміщень радіо "Незалежність") закипів бій і, як казали очевидці, - один із найжорстокіших за всю історію Львова. Козаки-запорожці врешті перемогли, а наступаючі за ними татари вирізали решту польської залоги кармеліського монастиря. Місце бою названо "Крвищем" через потоки крові, які стікали в Полтву. Після цієї знаменитої битви на Богоявленському цвинтарі виріс курган, у якому знайшов свій спочинок цвіт українського козацтва (у цьому кургані серед інших був похований полковник Клим Лизогуб, який походив з відомого козацько-старшинського роду з Полтавщини). Козацький курган, про який довгі роки старанно дбало все православне населення Львова, простояв до 1875 року, аж поки на тому місці не побудували таку собі кам’яницю Крижановського (під № 36 на вул. Кн. Романа). При копанні фундаментів під цю споруду було знпайдено безліч козацьких кістяків, які в кількох скринях перевезли на Личаківське кладовище, а залишки козацької зброї передано до Музею Любомирських. Характерні східноукраїнські черепи, знайдені тут же, передали до кабінету антропології Львівського університету, а нагрудні хрести грецького типу, перстені та інші прикраси, які знаходилися на геройських кістках, розхапали робітники, які викопували фундаментні рови. Таким чином було затерто навіть слід козацької могили у Львові.
Особливо жахливим для Богоявленської церкви був останній з татарських нападів на Львів 1695 року Шебас-Гірея. Завзнавши тут нищівної поразки, розлючений татарський ватажок спалив обидва передмістя. Причому Богоявленську церкву - разом з позношеними до неї трупами своїх вояків, тіла яких, за словами сучасника, "мали спрофанувати християнське місце молитви."
Пожежа 1695 року сильно пошкодила церкву, тому в першому десятилітті ХVІІІ ст. Богоявленська церква була відбудована і близько 1711 року була посвячена тогочасним катедральним офіціалом о .Денисом Сенкевичем. У церкві тоді було три вівтарі, новий іконостас і 22 великі ікони. Окрім того, у Богоявленській церкві в той час було два оправлених у срібло напрестольних Євангелія, багато рукописних та друкованих книг львівського та київського друку.
У 1799 р. австрійський уряд, проводячи відому "концентрацію парафій", ліквідував Богоявленську церкву, продавши її на лізитації разом з ґрунтами та дзвіницею, а саму парафію прилучив до Успенської. Кращу частину церковного реманенту забрав катедральний сотрудник о.Осип Білинський до св. Юра, гіршу частину передано до Успенської церкви. Решта речей, які видавались малоцінними, було складено в державному магазині, що знаходився в колишньому костелі св. Миколая ордену тринітаріїв. Серед речей, які були в Богоявленському храмі перед його закриттям, знаємо три срібні хрести, позолочені чаші, срібна позолочена ложечка для причастя, чотири срібні позолочені чаші, чотири срібні лампи, два срібні ліхтарі, Святий Дух у вигляді голуба зі срібла, шість великих і дві менші срібні корони на іконах, чотири великі й три малі срібні діадеми з самоцвітами й золоченими буквами, срібний агнець, а також кадильниця, багато вотивних речей, перлів, коралів і самоцвітів, що всі разо служили для блиску й "ліпоти" цієї передміської церковці. Богоявленська церква ожила в депозиті Ставропігійського братства, куди теж не без підступу, як повідомляють джерела, було забрано богоявленські дзвони.
Так перестала існувати одна з найдавніших православних парафій Львова, яка напередодні закриття 4 травня 1801 року нараховувала 835 осіб, а за собою мала півтисячолітню історію. Як спогад про Богоявленську церкву залишилося після неї тільки дві речі: 1 -т "храм" на Йордан, який із того часу святочно відправлявся Успенською церквою; 2 - сотні вже розкопаних , а ще більше - спочилих у землі тлінних останків наших православних передміщан, які колись "во єдину раду і во єдину віру" разом з міською Ставропігією ставали в обороні прав "віри і нації руської".
За статтею М.Голубця "Богоявленська церква" //газета "Діло".-Львів, 1936.- 29-30 червня.-с.2-3.
