Данило Романович Галицький (близько 1201-1264), руський князь із династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, князь Волинський (1238-1240, Галицький (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Народився близько 1201 року (існує тверда версія, що не раніше 1204 року). Аналізуючи дату вшановування церквою популярного в Галицькій та Волинській землях святого Даниїла Стовпника, петербурзький дослідник Олександр Майоров доводить, що Данило народився 11 грудня 1201 р., або близько цього дня, коли відзначається пам'ять святого, на честь якого новонароджений княжич отримав своє ім`я. (Майоров О. О происхождении имени и уточнении даты рождения Даниила Галицкого. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск 20. Львів, 2011, с. 453-478.) Пам`яткою того, що князь Данило шанував святого Даниїла Стовпника, може служити й посвячений цьому святому монастир в Угровську. У хрещенні (27 січня 1202 р.) він отримав ім`я – Іван, на честь святого Іоана Златоуста, про що свідчить насамперед зведений ним у новозаснованому Холмі в ансамблі княжої резиденції храм на честь свого небесного патрона. (Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в Х - первой половине ХIII веков. Москва, 1977, с. 188.) Князі завжди отримували два імені: при народженні та при хрещенні, і таку практику фіксують навіть і тоді, коли вже почали відмовлятися від давніх язичницьких імен (Святослав, Ізяслав тощо) – хресні імена все одно додавалися до першого, княжого, імені.
Належав князь Данило до старшої на Русі гілки Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів). Усі його прямі пращури від Ярослава Мудрого були Великими князями Русі (Всеволод Ярославович, Володимир Всеволодович Мономах, Мстислав Володимирович, Ізяслав Мстиславович, Мстислав Ізяславович). Старший син князя Романа Мстиславовича Великого, засновника Галицько-Волинської держави, та другої його дружини (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела – Єфросинії-Анни. Руські та візантійські джерела не називають імені другої дружини князя Романа, і тому в історичних розвідках виникли певні розбіжності. Мовчання писемних пам’яток можна пояснити тим, що Галицько-Волинський літопис за 1199-1200 роки не зберігся, а візантійські хроністи не відзначали імен осіб у шлюбах чужеземних правителів. Існують дві версії походження «княгині Романової»: волинська боярська та візантійська. Першу версію про походження княгині від волинських бояр підтримали історики Володимир Пашуто та Наталія Полонська-Василенко. Вони виходили з того, що вдова Романа і її сини отримали цілковиту підтримку в середовищі волинського боярства. Дослідник Микола Котляр висунув також низку гіпотез на їхню підтримку і навіть доводив, що волинський боярин і воєвода Мстислав, відомий як найближчий, найдовіреніший до княгині Анни; вихователь, рятівник і опікун («пестун») її дітей Романовичів, міг бути її близьким родичем чи навіть братом. Однак якби Анна походила з простого боярського роду, її б не приймали з такою пишністю та з такими почестями при дворі високородного угорського короля Андраша ІІ чи не менш високородного польського князя Лешка Білого.
Версію про візантійське походження «княгині Романової» висунув Йоган Майлат у книжці «Історія Угорщини», виданій у Відні 1828 р., де без посилання на джерело згадав «удову Романа, родичку візантійського дому», а вже розгорнув та обґрунтував цю думку поважний учений Микола Баумпгартен. Він уважав, що друга дружина князя Романа була родичкою василевсів Ісаака ІІ та Олексія ІІІ Ангелів, найпевніше, - донькою скинутого ними з трону Ісаака ІІ Ангела від першого шлюбу, яку його друга дружина Маргарита-Марія, донька угорського короля Бели ІІІ, разом з Олексієм ІІІ Ангелом, який п`ятьма роками раніше ув`язнив і осліпив свого брата та узурпував трон, видала за галицько-волинського князя. Щоправда через 20 років цей же Баумпгартен у головній праці свого життя «Генеалогія Рюриковичів» уже обережно називає дружину князя Романа не візантійською принцесою, а просто родичкою Ісаака ІІ Ангела. Польський учений І. Граля у критичному розгляді праць Баумпгартена також пише, що візантійські джерела знають лише двох дочок імператора Ісаака ІІ Ангела. Одну він видав за короля Сицилії Танкреда, друга вступила до спеціально для неї заснованого монастиря в Константинополі, а третьої дочки цей імператор просто не мав. Цей польський історик висунув гіпотезу, що за руського князя видали не принцесу, а знатну патриціанку Марію з вельможного сімейства Каматросів, яке стояло близько до імператорського престолу, а вже коли вдова князя Романа близько 1219 р. пішла в монастир, то в постригу прийняла ім`я Анна. Ще деякі історики припускають, що княгиня Романова таки була дочкою візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела, але вже від його другої дружини Маргарити-Марії, рідної сестри угорського короля Андрія ІІ, і саме тому цей король приймав у себе при дворі маленького княжича Данила Романовича «яко милого сина свого». Принцесу Анну могло привести до Володимира посольство князя Романа (мало, напевне, шлюбний характер), яке в складі волинських бояр Твердяти Остромировича, Недана, Домажира і посла Негварда у 1200 р. відвідало Константинополь. Тим більше, що історії добре відомо: Данило народився 1201 року й коли загинув його батько Роман Мстиславович, то було йому неповних чотири роки.
