«Духівнику важливо не так навчати, як давати поштовх»
Отче, духівник – хто він для людини?
Якщо брати широко, то переважно це священник, духовний наставник, який бере на себе певний обов’язок духовного керівництва над людиною з її згоди, яка потребує цих настанов і делегує йому це право. Не кожен священнослужитель здатний до такого духовного опікунства. У наш час це поняття вже віджило своє. І таких священників, які б могли сказати твердо про себе, що є духівником для тієї чи іншої особи, напевно, немає. Людей, які би могли назвати когось своїми духівниками теж, вочевидь, небагато.
Є й вузьке поняття цього явища, яке можна порівняти із сімейним лікарем. Єдина відмінність у тому, що метою для медика є лікування тіла, а для священнослужителя – лік душі, найбільшою хворобою якої є гріх. Тому варто говорити про те, що духівник – це насамперед та духовна особа, до якої приходимо переважно у сповіді. Не кожен може похвалитися своїм духовним життям, але є моменти, коли є потреба вивільнити душу, ми йдемо на сповідь до того священика, який найбільше імпонує і тоді можна назвати такого служителя церкви духівником певної особи.
У чому різниця між сповідником і духівником?
Впевнений, що є різниця, коли ми йдемо до будь-якого священника і до того, у якого завжди сповідаємося, довіряємо та можемо сповна відкрити душу, поплакатися, якщо є така потреба. Або, навпаки, поділитися радістю, знаємо, що ця людина вислухає, підтримає, допоможе, порадіє за нас, направить.
Різниця суттєва, але вона стосується не так священника, як конкретної людини, яка визначає для себе, хто буде її духівником. В іншому випадку є священник, якому лише сповідаються. Недоречно називати себе духівником тієї чи іншої людини лише тому, що вона сповідалася у тебе.
Як обрати духівника?
Насамперед – потрібно цього хотіти. Якщо є бажання і потреба, людина шукає таку духовну особу, бо в Євангелії сказано: «Йдіть і знайдете», тому єдиний варіант вибору – пошук. Кожен має свого стоматолога, майстра з ремонту машини, але не завжди з першого разу вдається знайти своїх людей, тому інколи на це доводиться витратити трохи більше часу. Так і з духівником. Треба йти, відкриватися і якщо є відчуття, що священник йде назустріч, дає слушні поради, вміє підтримати і допомогти, якщо комфортно сповідатися і відчуваєте користь для душі – такий метод проб і помилок буде найкращим у пошуках свого духівника.
Чи обов’язково це має бути священнослужитель, чи це може бути і світська людина?
Як правило, ця роль відводиться священнослужителям та особам монашого чину. Проте може бути людина і з мирського середовища, яка з ласки Божої, своєю працею, багатим життєвим досвідом може поділитися з іншими, комусь допомогти і настановити.
Якими якостями має володіти духівник?
Перш за все – це благодать від Бога, харизма, лідерські якості і досвід. Також важливо, щоб слова, проповідь священника не розходилися з ділами. Як обирають спортсмени тренерів? Дивляться на їхні заслуги, досягнення, результати, вміння працювати з недосвідченими спортсменами і передавати свої знання. Йдуть до таких наставників і запитують, як їм це вдалося, бо теж хочуть працювати у цій сфері. Духівник – це духовний тренер і наставник людини.
Чого має навчити духівник своїх підопічних?
Думаю, що про навчання не зовсім правильно говорити. Адже для кожної людини життєва мета – шукати, дійти до Бога, знайти Його. Священник навчає на проповідях, може дати пораду з особистого досвіду, коли це доречно. Тому священнику, духівнику вартує найперше не так навчати, як не заважати людині рухатися у правильному напрямку, а при можливості настановляти і давати поштовх до певних рішень, але не вчити.
У випадку життєвих негараздів і моральних випробувань може духівник спонукати до певних дій?
Якщо він впевнений, що це приведе до добрих наслідків, то, думаю, що може. Роль духівника, здебільшого полягає у тому, щоб бути порадником, тим, хто підтримає, підставить своє плече, зрозуміє і не осудить. Спонукання можливе, але рішення приймає сама людина, бо це її відповідальність і особисте життя. І навіть найбільш любляча мама, яка безмірно віддає любов своїй дитині, леліє, оберігає, але все одно мусить її відпустити, щоб та зробила перший крок, навіть якщо вона впаде і боляче вдариться. По-іншому, мама не навчить своє чадо. Є певні моменти допомоги, але відповідальність за прийняті рішення має бути за людиною.
Духівник може замінити людині, яка перебуває у важкому душевному стані, психолога чи психотерапевта?
Це досить схожі напрямки, тому цілком може замінити, проте в духівника є суттєва перевага – дана Богом влада відпускати гріхи. Психолог може вислухати, порадити, вказати на хибні вчинки, але у нього немає можливості залікувати душевну рану. У священників, духівників є така можливість.
Чи може духівник допомогти людині знайти шлях виходу з депресивних, складних душевних станів?
Якщо це справжній духівник, який володіє певними знаннями, який пройшов складний життєвий шлях, має досвід у такому питанні і може допомогти, то звичайно. Але часто священник опиняється в ситуації, коли не знає, що порадити людині у конкретному випадкові. І не завжди поради навіть з погляду свого життєвого досвіду будуть доречними, бо кожна людина – це індивідуальність, особистість зі своїм світоглядом, життям, досвідом і середовищем.
Що робити зараз в умовах карантину людині, яка потребує сповіді, духовної розради?
Більшість парафіян, які часто сповідаються, вже мають своїх сповідників, можуть подзвонити своєму священнику, написати у соцмережах, поспілкуватися усіма доступними віддаленими способами та й до церкви можуть прийти, бо вона відкрита завжди. І навіть у час карантину, з дотриманням усіх санітарно-гігієнічних норм, можна посповідатися і причаститися, якщо людина відчуває у цьому гостру потребу.
«Сповідь і питання духовного наставництва потрібно розмежовувати»
Як у час пандемії коронавірусу знайти свого духівника, коли багатьом людям складно адаптуватися до нових умов життя, віддаленої роботи, порозумітися у стосунках?
Якщо хтось тільки зараз вирішив шукати себе, свій шлях, духовного наставника, то це складно. Але можна знайти номер телефону священника чи спробувати поспілкуватися з ним у Інтернеті, задати декілька питань, які хвилюють. Для цього потрібна сміливість, а ми часто боїмося робити кроки назустріч іншому, відкриватися. Це навіть такий інтимний момент – оголити свою душу перед чужою людиною.
Ми часто уповаємо на Божу допомогу, але Він допомагає тим, хто щось робить.
У яких випадках варто звертатися до духівника, священника, а коли слід самотужки долати життєві труднощі?
Варто звертатися завжди, але особливо у ті моменти, коли зайшов у глухий кут і не бачиш правильного рішення. А загалом, у будь-який час, коли є відчуття внутрішнього браку душевної розмови та розради, сповіді, причастя. Не зайвим буде послухати альтернативну думку щодо своєї проблеми і, можливо, вдасться знайти вихід із складної ситуації. Єдине, варто пам’ятати, що священник нічого за людину не зробить і не вирішить самотужки, а лише допоможе й підкаже один із варіантів можливого вирішення наболілої проблеми. А вже кожен самостійно приймає рішення й несе відповідальність за наслідки.
Чим розмова з духівником відрізняється від сповіді?
Це питання потрібно розмежовувати – сповідь і питання духовного наставництва. Священники – теж люди і, напевно, найбільша проблема у питанні духовних наставників – це гордість. Людина довіряє своє духовне життя, а це відчуття певної влади, бо керуєш чиїмись думками, радиш робити так, а не інакше.
Сповідь – це таїнство, де відбувається прощення гріхів, коли сповідник залишає тягар гріховний і відчуває полегшення й чистоту душевну. Можна і на сповіді поговорити і ця розмова нічим не буде відрізнятися від спілкування з духівником. Але на сповіді священник читає розрішальну молитву і відбувається прощення гріхів.
При розмові ми можемо обмінюватися різною інформацією, радити, поспівчувати чи, навпаки, порадіти. Таке спілкування може змінити душевний лад, покращити настрій і після церкви в людини з’являється натхнення творити добрі справи.
Як діяльність духовного наставника відрізняється у різних церквах?
Думаю, що навіть у одній церкві діяльність духовного наставника буде відрізнятися від інших священнослужителів цієї ж церкви, парафії, не кажучи вже про різні конфесії. Все залежить від самих людей, характеру священика та власного життєвого досвіду й світогляду.
Розмовляла
Тетяна СЛОТЮК,
доцент кафедри української преси
ЛНУ імені Івана Франка
